Візантійська астрологія
Астрологія у Візантії IV – середини VII ст.
Астрологія у Візантії середини VII – XIII ст.
Астрологія у Візантії 1204 – 1453 років
Візантійська імперія була основним центром астрології у країнах раннього Середньовіччя. У період її найвищого розквіту до складу Візантії входили основна частина Балкан, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка, частина Месопотамії, Зах.Вірменія та Грузія, Херсонес Таврійський, острови Кіпр та Крит. Утворившись у результаті розпаду Римської імперії у її східній частині, Візантія стала головним спадкоємцем ідей
античної астрології. Вкрай цікавий той факт, що за тисячолітню історію існування Візантії у візантійській астрології не було зроблено жодного суттєвого відкриття, не було створено жодних оригінальних астрологічних шкіл, мало уваги приділялося астрономічним спостереженням - діяльність астрологів загалом зводилася до вивчення, видання та коментування трактатів та застосування на практиці одержаних з них знань. Подібний традиціоналізм характерний і для інших галузей візантійської науки.
Історія Візантії поділяється на три основні періоди. Зазначимо основні події у візантійській астрології, що відбулися за час кожного з них.
Астрологія у Візантії IV – середини VII ст.
Астрологія набула широкого поширення у візантійському суспільстві. Захоплення наукою про зірки було повсюдним. Автори хронік наводять численні приклади значного впливу астрологів на населення імперії, і цей вплив не завжди був позитивним. Так, напр., Агафій Мірінейський описує істерію, що охопила жителів столиці у 550-х рр. через серію землетрусів і пророцтв астрологів, що передбачали чи не загальну загибель всього існуючого.
Римські імператори намагалися боротися із захопленням астрологією. Діоклетіан (284 – 305), Костянтин II (337 – 361) та ін. видавали декрети, що виганяли астрологів з держави. Особливо суворо переслідував астрологів Юстиніан I (527 – 565).
Батько церкви Василь Великий називав астрологію марністю і суєтою, що потребує посилених занять. Але навіть критикуючи астрологів, окремі діячі церкви (Ориген, Іоан Дамаскін) вірили у вплив зірок на долю людини.
Багато державних діячів перед прийняттям важливих рішень нерідко зверталися за порадою до астрологів. Про поширення віри в астрологію свідчить величезна кількість астрологічних текстів, що збереглися до нашого часу. Багато з них видані у "Catalogus codicum astrologorum Graecorum". Особливо велика кількість астрологічних текстів дійшла до нас від ранньовізантійського періоду. У ці роки жили і працювали Гефестіон Фіванський, Юліан Лаодикейський, Павло Олександрійський, Реторій, Іоанн Лід та інші, що залишили по собі численні астрологічні твори. При складанні своїх робіт вони черпали матеріал з єгипетської астрологічної літератури, а також з творів I - III ст.: гекзаметрів Доротея Сідонського, навчальної поеми у семи книгах Антіоха Афінського, "Тетрабіблоса" Клавдія Птолемея, праці Гермеса Трисмегіста про хвороби, що виникають під дією світил, трактату Псевдо-Демокріта "Фізика та містика". Три останні автори вплинули на візантійських астрологів, які у своїх роботах зупинялися головним чином на характеристиці основних положень астрології, на методах складання гороскопів тощо.
Анонімні твори по астрології, що збереглися, по суті являють собою варіанти одних і тих же текстів. Їхні упорядники, щоб не вступати у конфлікт із церквою, замінювали імена античних богів, "підозрілі" висловлювання, застосовували криптографію, уникали говорити про долю.
Таким чином, незважаючи на вікову боротьбу церкви та держави проти астрологів, віра у прямий та непрямий вплив небесних світил на земні справи та долі людей та країн залишалася невикорінною (див. Астрологія та християнство).
Астрологією цікавилися багато філософів, зокрема, представники неоплатонізму, що активно розвивався (Ямвліх, Прокл, Синесій Кіренський). Синесію (рубіж IV - V ст.) належить найбільш чудове досягнення у сфері практичного використання астрономічних знань - удосконалення астролябії. Небесна сфера була ним побудована у вигляді конуса за даними К.Птолемея та описана у "Слові про подаровану астролябію".
Іоанн Філопон (VI ст.) створив прилад, яким (на відміну від астролябії Синесія) могли визначати час навіть уночі.
Астрологія була включена до програми викладання у візантійських школах поряд з астрономією. У Олександрії її вважали рівноправною частиною квадрівіуму, отже, навчального курсу з філософії. Професор Олександрійської школи Олімпіодор у 564 р. вів заняття з астрології. Головним навчальним посібником у Візантії служив спочатку "Тетрабіблос" Птолемея, а потім, до першої половини VII ст., він був витіснений "Введенням до астрології" Павла Олександрійського.
Астрологія у Візантії середини VII – XIII ст.
У цей період астрологія, як і раніше, займала важливе місце в системі природничих знань візантійців. Але ставлення до неї у візантійському суспільстві було двояким. Церква була вороже налаштована до астрології, вбачаючи у визнанні залежності вчинків людей від становища та руху небесних світил протиріччя з християнським віровченням про самовизначення душі, свободу волі та відплату (див. Астрологія та християнство). Іншим було ставлення до астрології візантійських монархів. За їхніх дворів бували астрологи, до яких у всіх важливих випадках зверталися імператори за порадою і які мали визначати результат того чи іншого починання. До нашого часу дійшло ім'я астролога Панкрата, який надавав консультації Костянтину VI (792). Михайло V Калафат (1041 - 1042), задумавши видалити з палацу імператрицю Зою, що усиновила його, звернувся до астрологів, щоб з'ясувати, чи сприяє час задуманому заходу. Глибокий пієтет до астрологів відчував Костянтин IX Мономах (1042 - 1055). Він і сам стежив за рухом зірок, і намагався визначати свою долю. До астрологів у критичних обставин звертався Михайло VII (1071 – 1078) для з'ясування результату подій та уважно вислуховував їх пророцтва. Олексій I Комнін (1081 - 1118), який мало уваги звертав на небесні знамення і пояснював їх природними причинами, ставився вороже до астрологів і навіть вигнав їх зі столиці. Однак, коли на небі з'явилася величезна комета, яку в народі вважали вісником якихось нових, надзвичайних подій, він був змушений звернутися за роз'ясненнями подібного явища до обізнаних людей, а саме до епарху міста Василя, який досить добре знався на вченні астрологів. Онук Олексія I, Мануїл I Комнін (1143 - 1180) сліпо довіряв пророцтвам астрологів і не робив ніколи жодних дій, не з'ясувавши заздалегідь: чи сприятиме становище зірок задуманій справі. У своїй "Історії" Микита Хоніат пише, що Мануїл I усі найважливіші та найбільші справи ставив у залежність від взаємного розташування та руху небесних світил та слова астрологів приймав за вислови оракулів. У посланні, спрямованому ченцю монастиря Пантократора, Мануїл Комнін закидає йому обмеженість і неосвіченість і віддає хвалу віруючому в зірки, намагаючись у той же час узгодити астрологію з християнським віровченням. Для підтвердження істинності доктрини астрологів він наводить цитати зі Святого Письма та праць отців церкви, а також посилається на авторитет вчених минулого, які надавали великого значення астрології, і насамперед на Льва Математика. З величезною довірою ставилися до астрології також василевси з династії Ангелів. За оповіданням Микити Хоніата, Олексій III Ангел (1195 -1203) при несприятливому становищі зірок навіть відмовлявся від переїзду з Великого палацу до Влахернського. Як наголошує історик, візантійські імператори і кроку не робили, не порадившись з астрологами про положення зірок.
Широко була поширена віра у залежність людських доль від небесних світил у народних масах. Поява комет на небосхилі викликала у них забобонний жах. Візантійські хроніки сповнені розповідей про ці страшні явища.
Ставлення освічених візантійців до астрології було суперечливим. Побоюючись церковних покарань, вони на словах відмовлялися вірити у залежність земних подій та справ від розташування небесних світил. Проте нерідко вони старанно вивчали астрологію та допускали можливість впливу планет та зірок на долі держав, народів та окремих осіб.
Філософ і літератор Михайло Пселл вважав астрологію суєтною наукою і засуджував тих, хто був нею захоплений. Сам він не визнавав впливу розташування та поєднання світил на перебіг справ у підмісячному світі. Однак він вважав, що вони впливають на погоду на Землі. Його сучасник Михайло Атталіат називав астрологів брехунами. Як суєтне вчення і новітній винахід визначає астрологію і Ганна Комніна, яка вивчала її, щоб зі знанням справи викривати тих, хто нею займається. Свою долю вона не хотіла пов'язувати з рухом зірок.
Найвідомішим астрологом Візантії був вчений і перекладач Феофіл Едеський, який залишив кілька астрологічних робіт грецькою та арабською мовами. Він набув слави великого астролога як на батьківщині, а й у арабському світі. Зокрема, Феофіл досяг становища головного астролога при багдадському халіфі ал-Махді (775 - 785). Феофіл Едеський також виступив перекладачем Гомера з грецької сирійською мовою.
З великим захопленням займався астрологією видатний візантійський вчений Лев Математик. Він вів постійні спостереження за рухом небесних світил, намагаючись передбачити майбутнє. У двох написаних ним гекзаметрах Лев Математик вихваляє Павла Олександрійського як знавця зірок і вказує, що саме він допоміг йому опанувати таємниці мистецтва передбачення. За повідомленням хроністів, за допомогою своїх знань у цій галузі Лев Математик зумів запобігти голоду у Фессалоніці, порадивши його жителям провести посів у певний суворо вказаний ним момент, що дозволило виростити рясні врожаї. Попереджав він і кесаря Варду про загрожуючу йому смерть, застерігаючи його від участі в поході на Кріт разом з Михайлом III і Василем, тому що фатальні, зловісні знаки, що спостерігались напередодні, пророкують йому смерть. Прагнув Лев Математик врятувати від загибелі також парафіян, що перебували у церкві Богородиці, званою Сигмою, попереджаючи їх про небезпеку загинути під час землетрусу, що стався у столиці на третьому році царювання Василя I (867 – 886). Лев Математик написав низку робіт, присвячених астрологічним проблемам.
У X ст. працював відомий астролог Демофіл, автор кількох гороскопів, що дійшли до нашого часу. Він також був редактором грецьких астрологічних робіт більш раннього часу та автором низки схолій до "Тетрабіблосу" К.Птолемея.
Іоанн Каматир (патріарх Константинопольський у 1198 – 1206 рр.) був не лише видатним церковним діячем, а й астрологом. Ним було складено дві астрологічні поеми, присвячені імператору Мануїлу I (1143 - 1180). У них йдеться про 12 знаків Зодіаку, планети, нерухомі зірки, методи складання гороскопів, основні положення астрології. Матеріал свій Іван Каматир запозичив головним чином із творів Клавдія Птолемея, якого він називає "премудрим і прекрасним". Нарівні з цим Іоанн Каматир використовував твори Гефестіона Фіванського, Реторія, Іоанна Ліда.
Від цього ж століття дійшла до нас присвячена севастократорисі Ірині астрологічна поема, опублікована у XIX ст. під ім'ям Феодора Продрома. В даний час в історіографії затвердилася думка, що автором цього твору є Костянтин Манассі (бл. 1130 - 1187), який помер митрополитом Навпакту, будучи автором численних творів (всесвітньої хроніки, риторичних творів, віршованої біографії Оппіана, відомого роману у віршах "Про Аристандра та Калліфею"). За змістом поема близька до робіт Іоанна Каматира. У ній також розповідається про знаки Зодіаку, про положення зірок, властивості та відносини планет.
Астрологія грала велику роль у суспільному житті Візантійської імперії. Існувало безліч провісників, починаючи від скромного торговця амулетами на ринку і закінчуючи вченим-астрологом, до якого в інтимній обстановці внутрішніх покоїв чудових палаців зверталися за порадою царські особи. До астрологів зверталися з питаннями про тривалість життя, багатство і спадщину, про відносини між членами однієї і тієї ж родини, про успіх, дітей, хвороби, втрату грошей, переслідування з боку влади, шлюб, старість, ганебну смерть, відносини з друзями, славу , відзнаки, благі надії, страждання, небезпеки, різноманітні біди. Щоб відповісти на всі ці питання, астрологи складали гороскопи. Деякі з них дійшли до наших днів. Зберігся, зокрема, унікальний гороскоп, складений на народження Костянтина VII Багрянородного 3 вересня 905. Збереглися також гороскопи, складені з нагоди коронацій імператора Олексія I Комніна 1 квітня 1081 р. і Мануїла I Комніна 31 березня 1143 р.
Очевидно, неможливість отримати відповідь від християнської релігії у тому, що стосується близького майбутнього, яке так турбувало візантійців, зумовило надзвичайний успіх астрології у Візантії за часів Македонської династії та Комнінів.
Астрологія у Візантії 1204 – 1453 років
У період, що обговорюється, астрологія у Візантії не займала такого місця, як на Заході. Якщо для Західної Європи епоха пізнього Середньовіччя стала часом небаченого досі інтересу до "науки про зірки", то в Візантії астрологія (поряд з іншими науками) занепала.
У епоху Великих Комнінів (1204 - 1461) центром вивчення природничих наук і астрології, що співвідносилася з ними, стає Трапезунд. Багато в чому це заслуга Григорія Хіоніада (сер. XIII ст. – бл. 1330).
Константинопольський лікар Григорій Хіоніад прибув до Трапезунду раніше 1295 і добився від імператора Іоанна II (1280-1297) великої грошової субсидії для поїздки до Персії, де успішно розвивалася астрологія. Пробувши в Ірані кілька років між 1295 і 1301, Хіоніад привіз до Трапезунду велику кількість книг з астрономії та астрології, які потім переклав на грецьку та забезпечив коментарями, як письмовими, так і усними, наставляючи учнів. Хіоніад створив школи в Константинополі та Трапезунді, суттєво збагатив візантійську астрономію та астрологію в цілому. Створена ним школа у Трапезунді продовжувала існувати й пізніше. У 1320-30-х роках клірик Мануїл вів заняття по перським книгам і посібниках, привезених Хіоніадом. Продовжувалося складання астрономічних таблиць. Примітно, що астрономія в основному служила цілям медичної астрології: нею займалися люди, які практикували лікування та заради лікування; такими були Хіоніад, Андрій Лівадін, Георгій Хрисокок. І у Візантії, і в Трапезундській імперії в 1330-40-ті роки інтерес до гороскопії збільшився.
"Наука про зірки" набуває великої популярності з кінця XIII ст. (про це свідчить значне зростання астрономічних рукописів). Своїм розквітом у палеологівський час вона завдячує Феодору Метохіту, який знаходився в центрі політичного та духовного життя в період правління Андроніка II (1263 – 1267). Метохіт відродив цю колись процвітаючу, але тепер майже забуту науку. У науковому середовищі почали розгорятися суперечки у тому, яка з наук більш значуща - математика (що була до того часу найпопулярнішим предметом квадривіуму) чи астрономія/астрологія.
Заняття Метохіта були продовжені його учнем Никифором Григорой (1295 - 1360). Завдяки його роботам гармонія та астрономія були підняті на новий щабель. У діалозі Григори "Флорентій" добре відбито духовну атмосферу того часу. Автор описує літературні звичаї свого часу, показує напрямок наукових інтересів. У суперечці двох філософів вирішуються наукові проблеми, що зіткнули візантійських та західних вчених. Примітно, що змагання сторін починається в такий спосіб: вказавши на гороскоп, Нікагор (під яким автор має на увазі себе) пропонує своєму ідейному противнику Ксенофану визначити годину дня і становище планет по відношенню до Зодіаку. Незграбна відповідь Ксенофана викликає одностайний регіт усіх зборів. Григору належать також два твори про астролябію і проект календарної реформи, яка передбачала знамениту григоріанську реформу, проведену більше двох століть потому.
У Візантії палеологівського періоду був дуже великий інтерес до герметичної традиції (див. Герметизм). Переважна більшість кодексів, що збереглися і містять герметичні тексти, датуються XIII - XV ст. Цей інтерес пов'язаний і з тією обставиною, що грецькі рукописи, що потрапили до Італії, дали імпульс поширенню там неоплатонізму та герметичної традиції, що викликали живий інтерес у італійських мислителів.
Продовжувала розвиватись медична астрологія. Тут необхідно назвати ім'я Іоанна Актуарія, одного з чудових медиків палеологівського часу, який систематизував медичні знання свого часу, виклавши матеріал точно і змістовно, його праці виявилися наочнішими, потрібнішими і кориснішими для практикуючого лікаря, ніж праці Галена, на досвід якого він спирався. Актуарій був великим знавцем астрології. У творі "Про діагностику" Актуарій встановлює критичні дні хвороби, пов'язуючи їх із положенням Місяця та Сонця в Зодіаку, із залежністю органів людини від Зодіаку (ця традиція походить від творів Гіппократа). Актуарій виправив переклад на грецький твору Ібн Сини, який використав в одному зі своїх трактатів.
Астрологія відігравала важливу роль у ботаніці: у Візантії розроблялися системи астроботаніки, в яких вважалося, що кожна планета, кожен знак Зодіаку впливають на певну, свою групу рослин, з якою їх поєднують відносини подібності.
Не згасли й традиції використання мунданної астрології. До нас дійшли деякі цікаві приклади візантійської астрології. Наприклад, затемнення Місяця або Сонця розглядалося як ознака майбутнього лиха, і якщо за спостереженнями Місяць був закритий тінню з південної частини на десять пальців, то чекали на загрожуючу імперії біду з південного боку. Затемнення Місяця в ніч на 1 вересня 1328 було зрозуміло тими, хто його вивчав, як вказівку на таємні погрози палацу. Затемнення Сонця, затемнення Місяця та землетруси 1328 пов'язувалися сучасниками зі смертю імператора Андроніка III.
Останніми десятиліттями XIV ст. - початком XV ст. датується плідна діяльність Іоанна Абрамія та заснованої ним астрологічної школи. Абрамій та його учні (Елевтерій Елей, Діонісій та ін.) працювали в Константинополі та на Лесбосі. Вони займалися мунданною астрологією та теорією затемнень, консультували знатних людей, копіювали та перекладали роботи попередніх поколінь астрологів.
Література
Д.Куталев Новая астрологическая энциклопедия
Catalogus codicum astrologorum Graecorum. V. 1-12. - Bruxelles: Lamertin,
1898-1953
The Astronomical Works of Gregory Chioniades. Vol. 1, 2. - Amsterdam:
Gieben, 1985
Советская историческая энциклопедия
Культура Византии. IV - первая половина VII в.
Культура Византии. Вторая половина VII - XII в.
Культура Византии. XII - первая половина XV в.
Dictionnaire de l'astrologie./ Comp. Jean-Louis Brau
Project Hindsight. Companion to the Greek Track./ Compiled by R.Schmidt
& R.Hand
Pingree D. The Astrological School of John Abramius.// Dumbarton Oaks
Papers. - №25. - 1971
Астрологический толковый словарь