Вавилонська астрологія, аккадська астрологія

   Дворіччя Тигра та Євфрату часто називають батьківщиною астрології. Це справедливо при деякому уточненні: астрологічні концепції, що виникли в Месопотамії, стали основою астрологічних технік пізньої античності, поширилися до Єгипту, Індії, Ірану, а згодом були успадковані астрологами мусульманського та християнського світу. Таким чином, Дворіччя дійсно стало джерелом традицій західної астрології (але далеко не єдиним центром виникнення астрологічного світовідчуття).
   Історія Древнього Дворіччя - це історія міграцій, розквіту та занепаду численних народів та їх взаємодії, історія напрочуд великої кількості держав, що поперемінно домагалися контролю одна над одною. Тим не менш, можна простежити єдину лінію розвитку астрології в даному регіоні.
   Історію розвитку Вавилонської астрології можна, досить умовно, поділити на п'ять періодів:
   I. Шумерський та аккадський період (бл. 3200 - бл. 2000 рр. до н.е.)
   II. Старовавилонський період (бл. 2000 - 1530 рр. до н.е.)
   III. Касситський період (1530 - 1160 рр. до н.е.)
   IV. Пізньоассирийський період (бл. 1000 - 612 рр. до н.е.)
   V. Нововавилонський, Перський та Селевкидський періоди (539 - 100 рр. до н.е.)

   На межі V – IV тис. до н.е. на території Південного Дворіччя з'являються шумери, з ім'ям та діяльністю яких пов'язується виникнення найдавнішого світового вогнища цивілізації та державності. Систематичне спостереження неба шумерами походить від 2-ї половини III тис. до н.е. До I тис. до н. е. вавилоняни вже знали п'ять планет. Але їх загальна назва "біббу" ("козли", які з найдавніших часів використовувалися як ватажки овечих отар) свідчить про набагато більш ранній час виділення планет на небі у скотарських племен. На відміну від семи рухливих світил, інші зірки неба порівнювали з овечою отарою.
   Строго кажучи, немає астрологічних чи астрономічних текстів, датованих шумерським періодом. На сьогодні відома невелика кількість текстів, в яких згадуються деякі зірки та планети. З іншого боку, кілька головних богів шумерського пантеону пов'язувалися з небесами чи небесними об'єктами. Це Ан, бог неба, Нанна, бог Місяця, Уту, бог Сонця, та Інанна, богиня планети Венера. З деяких текстів можна зробити висновок, що в шумерський період створювалися і оспівувалися гімни небесним богам. Наведені вище факти свідчать про наявність у шумерський період культу зірок (астролатрії), що, проте, недостатньо для існування астрології. Астрологія передбачає певний рівень знань про рух небесних тіл та проведення систематичних спостережень. Загальна структура пантеону богів, складання якої належить ще III династії Ура, переважно залишається без особливих змін протягом усієї епохи давнини. На чолі всього світу офіційно стоїть тріада богів Ану, Енліль та Ейя, оточені радою з семи чи дванадцяти "великих богів", що визначають "частки" (шимату) всього на світі, в чому можна бачити астрологічні мотиви.

   Найдавніші астрономічні та астрологічні тексти, які ми маємо, відносяться до Старовавілонського періоду. До цього періоду відноситься текст із міста Мару у верхів'ях Євфрату, який можна однозначно вважати астрологічним. У цьому тексті жрець Аскудум повідомляє своєму цареві Зімріліму, що він спостерігав затемнення Місяця, яке було несприятливим знаменням для царя та його міста. У цьому тексті не виявляється будь-яких знань про сонячні та місячні цикли, затемнення спостерігалися, але ще не передбачалися. Прогнози ґрунтувалися на переміщенні Місяця та стані неба в день, коли місяць стає видно на початку нового року: "Якщо небо темне, рік буде поганим. Якщо обличчя неба світле, коли з'являється новий Місяць, і (він зустрічається) з радістю, рік буде гарним Якщо північний вітер буде перед молодиком по обличчю неба, хліба будуть рости рясно і т.п (з таблички, знайденої в м. Вавилон). Ці передбачення загалом досить примітивні. Місяць та небо спостерігаються у вечір початку Нового року, і характер року визначається на основі спостережень за аналогією.
   Старовавилонська астрологія не цікавилася чи, щонайменше, не ставила на перше місце долю особистості. Її головний інтерес зосереджувався на добробуті країни. Передбачення стосуються погоди та врожаю, війни та миру та, звичайно, долі царів. Цей вид небесних пророцтв, званий астрологією ознак, практикувався в Месопотамії протягом двох тисячоліть. Щоправда, від ІІ тисячоліття до н. е. до нас дійшли деякі передбачення, пов'язані з днем народження окремих людей, наприклад: "Якщо дитина народилася у дванадцятий місяць, ця дитина житиме довго і народить багато дітей".
   До цього ж періоду відносяться таблички із записами спостережень Венери, виконані за часів правління царя Аммі-цадуки (1646 - 1626 до н. е.). Текст містить список спостережень геліакічних сходів та заходів Венери протягом більш ніж 21 року. За спостереженнями вказувалися ознаки, подібні до описаних вище. Старовавілонським періодом датується дуже цікавий текст, що носить назву "Молитва при скоєнні гаруспіцій вночі" (гаруспіції - ворожіння по нутрощах жертовних тварин). Він явно показує, що Місяць, Сонце, Венера та деякі сузір'я пов'язувалися з богами, як і в шумерський період.

   У XVI ст. до н.е. Вавилонію вибороли касити. Проте, традиції місцевої астрології не були перервані. Більше того, саме за каситських правителів в астрономії та астрології Межиріччя відбувалися наступні значні події:

• складання великої серії передвість "Енума Ану Енліль";
• точні спостереження геліакічних сходів нерухомих зірок;
• спостереження щоденних сходів, заходів та кульмінацій;
• складання (до 1100 р. до н.е.) кругової та прямокутної астролябій.

   З меншою визначеністю до цього періоду можна віднести:

• дуже примітивне уявлення явищ Венери за допомогою арифметичної послідовності;
• передрозрахунок тривалості дня і ночі за допомогою зростаючої та спадної арифметичної прогресії, заснованої на неточному відношенні 2:1 між крайніми величинами;
• обчислення сходів і заходів Місяця за допомогою зростаючої та спадної арифметичної прогресії;
• спроби визначення відстаней між нерухомими зірками.

   Від цього періоду до нас дійшли також межові камені (кудурру) з символами богів, які мали накликати їхній гнів на кожного, хто насмілиться пересунути межовий камінь або якимось іншим способом порушити права власника землі. Деякі із символів однозначно ототожнюються з зірками.

   Найцікавішим джерелом цього періоду є клинописна серія Мул Апін (mulAPIN), складена, ймовірно, незадовго перед 700 р. до н.е. Тексти цієї серії виявляють суттєве просування вперед:

• найкраще співвідношення 3:2 найдовшого дня до найкоротшої ночі;
• примітивне обчислення довжини тіні вертикального стрижня (гномона);
• перші кроки до запровадження знаків Зодіаку: сузір'я на шляху Місяця та астрономічні сезони. На початку VII ст. до н.е. вавилоняни виділили на небі кругову зону шириною близько 30°, в якій переміщалися Місяць, Сонце та планети (спочатку ця зона розташовувалась ближче до небесного екватора, оскільки "очевиднішим" був добовий рух світил). У цьому колі було виділено 18 сузір'їв (див. нижче);
• визначення часових інтервалів між кульмінаціями різних зірок.

   У середині VIII ст. до н.е. вавилонська астрологія і астрономія отримують, мабуть, новий імпульс, про що свідчать:

• систематичні спостереження затемнень з часів Набонасара (747 – 734 до н.е.);
• успішні передбачення місячних затемнень у VII ст. до н.е.

   Пам'ятники І тис. до н.е. дають можливість реконструювати загальну систему космогонічних поглядів вавилонських теологів. Мікрокосм є відображенням макрокосму, "низ" (земля) - як би відображенням "верху" (небес). Весь Всесвіт хіба що плаває у світовому океані, земля уподібнюється великому перевернутому круглому човну, а небо - твердому полусклепінню (куполу), що накриває світ. Весь небесний простір ділиться на кілька частин: "верхнє небо Ану", "середнє небо", що належить ігігам, у центрі якого знаходилася лазуритова целла Мардука, і "нижнє небо", вже видиме людям, на якому розташовані зірки. Усі небеса зроблені з різних порід каменю, наприклад, "нижнє небо" - із синьої яшми; над цими трьома небесами міститься ще чотири неба. Небо, як будівля, лежить на підставі, прикріпленій до небесного океану кілочками і, подібно до земного палацу, захищеного від води фортечним валом. Найвища частина небесного склепіння зветься "середина небес". Зовнішній бік купола ( "внутрішність небес") випромінює світло; це той простір, де ховається Місяць - Сін під час своєї триденної відлучки в молодик і де Сонце - Шамаш проводить ніч. На сході знаходиться "гора сходу", на заході - "гора заходу", які замкнені на замок. Щоранку Шамаш відкриває "гору сходу", вирушає в дорогу по небу, а ввечері через "гору заходу" ховається у "внутрішності небес". Зірки на небесному склепінні - це "образи" або "письмена", і кожній з них визначено тверде місце, щоб жодна "не збилася зі свого шляху".
   Земній географії відповідає географія небесна. Прообрази всього сущого: країн, річок, міст, храмів - існують на небі у вигляді зірок, земні предмети є лише відображенням небесних, але обидві субстанції мають кожна свої виміри. Так, небесний храм приблизно вдвічі більший за земний. План Ніневії спочатку викреслили на небесах і існував з давніх-давен. В одному сузір'ї розташований небесний Тигр, в іншому – небесний Євфрат. Кожному місту відповідає певне сузір'я: Сіппару – сузір'я Раку, Вавилону, Ніппуру – інші, чиї назви не ідентифіковані із сучасними. На країни розділені і Сонце і Місяць: на правій стороні Місяця – Аккад, на лівій – Елам, верхня частина Місяця – Амурру (амореї), нижня – країна Субарту. Під небесним склепінням лежить (як перевернутий човен) земля, яка також розділена на кілька ярусів. На думку деяких вавилонян, семи небес відповідає сім земель, але про їх точне членування і розташування відомості не збереглися. Щоб зміцнити землю, її прив'язали до неба мотузками та закріпили кілочками. Ці мотузки-канати - Чумацький Шлях.
   З VII ст. до н.е. у Вавилоні існувала офіційна посада придворного астронома/астролога.

   У ці періоди були продовжені систематичні спостереження та передбачення місячних, сонячних та планетних явищ.
   Стародавня астрологія, як вона представлена в "Енума Ану Енліль", була замінена в Перський період новим мистецтвом передбачення, гороскопною астрологією, яка досі не виходить із вжитку. Найраніші гороскопи, що дійшли до нас, походять з Вавилону; найдавніший відноситься до 410 р. до н. З Вавилону гороскопи поширилися на Захід (через Малу Азію та Сирію до Єгипту, Греції та Риму) і на Схід (у Персію та Індію). При своєму поширенні астрологія переносила також астрономічні обчислювальні процедури, які необхідні кожному упоряднику гороскопів.
   Вавилонські гороскопи містять, як правило, дату народження дитини, положення Місяця, Сонця і планет (в основному знаки Зодіаку, але іноді також і довготу в градусах у межах знака), тривалість видимості Місяця в молодик і в повний місяць вранці після сходу Сонця, а також день останньої видимості Місяця. Пророцтво, виведене з урахуванням цієї інформації, носить зазвичай загальний характер, але іноді наводяться деталі, що стосуються значень окремих планет.
   Отже, особливостями Нововавилонського та Перського періодів є:

• систематичні датовані та фіксовані спостереження затемнень (збереглися фрагменти великого тексту, що покривають роки принаймні від 731 до 317 рр. до н.е.), місячних та планетних явищ (так звані астрономічні щоденники; найраніший із збережених датується 652 р., найпізніший – 47 р. до н.е.);
• обчислення періодів: сарос, інтеркаляційних періодів, планетних періодів, періоду Сотіс тощо;
• передбачення затемнень (мабуть, з VII ст. до н.е.);
• розподіл Зодіаку на 12 знаків по 30 градусів кожний (див. нижче);
• виникнення гороскопної астрології;
• розвиток математичної астрономії (методів для обчислення положень Сонця, Місяця та планет, затемнень та інших небесних явищ).

   З виникненням гороскопної астрології пов'язаний новий розквіт вавілонської астрономії (з VI ст. до н.е., за Камбіза та його спадкоємців). У цей період мають місце розвиток місячної та планетної теорії, організація інтеркаляційної системи та інтенсивна спостережна діяльність.
   Підсумовуючи сказане вище, слід зазначити, що вавілонська астрологія справила вирішальний вплив на розвиток як західної, так і індійської астрології; з головних астрологічних систем Старого Світу лише китайська розвивалася незалежно від вавілонського впливу.
   Важливо також наголосити на тому факті, що попередні покоління дослідників мали схильність оцінювати жителів Дворіччя як зорепоклонників, які дійсно вважали зірки та планети богами. Тоді астрологія може розглядатися як більш менш природний результат поклоніння зіркам. Сучасні вчені відкинули таку думку, продемонструвавши, що древні жителі Месопотамії швидше символічно пов'язували богів з небесними тілами, ніж прямо ототожнювали. І нові дослідження схиляються до протилежної крайності – ігнорування ролі астрології у месопотамській релігії.
   Але якщо небесні тіла не шанувалися як боги, то в чому ж причини розвитку астрології? Вавилонська астрологія спочатку розвивалася як вид передбачення подій – голоду, чуми тощо - на підставі таких зловісних знамень, як затемнення. То ще не була особиста, індивідуальна астрологія (що було пізньою інновацією греків), якою ми її знаємо сьогодні; стародавні астрологи були, швидше, жерцями на службі у імператора, що передбачали долю країни. Ця найдавніша з астрологічних систем розглядала знаки на небі як ключі до розгадки задумів богів.
   У Месопотамії був винайдений Зодіак із 12 знаків, хоча там зодіакальні знаки використовувалися скоріше для допомоги у визначенні розташування небесних тіл щодо екліптики, ніж як показники набору характерних особливостей особистості. Біля 1000 до н.е. виділялися наступні 18 сузір'їв - "боги, що стоять на шляху Місяця":

• LÚ.HUN-GA - "Найманий працівник" (співвідноситься з Овном),
• MUL-MUL - "Зірки" (Плеяди),
• GU₄-AN-NA - "Бик небес" (Телець),
• SIPA-ZI-AN-NA - "Вірний пастух Ану" (Оріон),
• ŠU-GI - "Старий" (Персей),
• ZUBI - "Крива шабля" (Візник),
• MAŠ-TAB-BA-GAL-GAL - "Великі близнюки" (Близнюки),
• AL-LUL - "Краб" (Рак),
• UR-GU-LA - "Лев" (Лев),
• AB-SIN - "Борозна" (Діва),
• zi-ba-ni-tum - "Ваги" (Ваги),
• GIR-TAB - "Скорпіон" (Скорпіон),
• PA-BIL-SAG (Стрелець; Па-Білсаг - це божество),
• SUHUR-MAŠ.KU₆ - "Козел-Риба" (Козеріг),
• GU-LA - "Велетень" (Водолій),
• KUN.MEŠ (zibbati) - "Хвіст" (перша частина Риб),
• SIM-MAH - "Ластівка" (середина Риб),
• a-nu-ni-tum (остання частина Риб; Анунітум - богиня).

   Пізніше було додано сузір'я IKU - "Поле" (Пегас).
   Крім того, у VII – VI ст. до н.е. для стеження за Місяцем вавилоняни ділили цю приекваторіальну зону на 36 ділянок по 10° (як це робили задовго до них єгиптяни). Біля 400 р. до н. дрібні ділянки були об'єднані по три і вся зона виявилася розділеною на дванадцять 30-градусних ділянок-сузір'їв. Крім того, вся смуга була наближена до екліптики, що говорить про накопичення відомостей також про "річні" рухи світил.
   Джеймс Льюїс зазначає, що сучасні астрологи враховують міфологічні асоціації грецьких та римських назв планет та знаків, проте міфологія Месопотамії – місця народження астрології! - не залучається та забута. І це може бути дуже родючим полем для астрологічних досліджень.
   Див. також Халдейська астрологія.

   Д.Куталев Новая астрологическая энциклопедия
   Neugebauer O. Astronomical Cuneiform Texts. 3 vols. - London, 1955
   Sachs A. Babylonian Horoscopes.// Journal of Cuneiform Studies. - 1952. - Vol. 6. - №2
   Reiner E. The VenusTablet of Ammisaduqa. - Malibu, 1975
   Reiner E. Enuma Anu Enlil. Tablets 50-51. - Malibu, 1981
   Huber P.J. Dating by Lunar Eclipse Omina with Speculations on The Birth of Omen Astrology.// From Ancient Omens to Statistical Mechanics./ Ed. by J.L.Berggren and B.R.Goldstein. - Copenhagen, 1987
   Ван-дер-Варден Б. Пробуждающаяся наука II. Рождение астрономии
    Еремеева А., Цицин Ф. История астрономии (основные этапы развития астрономической картины мира)
    Афанасьева В. Шумеро-аккадская мифология.// Мифы народов мира
   Куртик Г. История Зодиака согласно клинописным источникам.// Вестник древней истории. - 1995. - №1
    Walker C.B.F. A Sketch of the Development of Mesopotamian Astrology and Horoscopes.// History and Astrology. Clio and Urania Confer
   Lewis J.R. The Astrology Encyclopedia
    Куталев Д. История астрологии
    Куртик Г.Е. Наблюдение и его интерпретация в астрологии Древней Месопотамии // Вопросы истории естествознания и техники. - 1989. - №1
   Саплин А. Астрологический энциклопедический словарь

   http://smallbay.ru/lustrio2.html