Монгольська астрологія

   МОНГОЛЬСЬКА АСТРОЛОГІЯ бере початок від тибетської астрології - зурхай, а та, у свою чергу, від китайських та індійських джерел. З поширенням буддизму тибетська астрологія проникла в Монголію.
   12-річний тваринний цикл циклічного календаря було введено в Монголії у 1210 р. 60-річний цикл відомий у Монголії з першої половини XIV ст. З цього астрологічного циклу беруть початок багато обрядів життєвого циклу та деталі повсякденного побуту. У цьому ряду можна назвати обряд "жилийн оролго" ("поворот року"), який людина робить раз на 12 років, у річницю свого циклічного знаку; розподіл простору юрти на 12 господарських сегментів, кожен з яких "прив'язаний" до однієї з тварин циклу та асоційований із властивостями цього знаку Зодіаку.
   У 1984 розпочався 17-й цикл монгольського календаря. Він триватиме до 2043. Перший рік циклу - рік щура та стихії Дерева. Планети-управителі років змінюються у такому порядку:

Номер року в циклі	Стихія	Колір	Планета
1,2,11,12,21,22...	Дерево	Синій	ПYРЕВ (Юпітер)
3,4,13,14,23,24...	Вогонь	Червоний	МЯГМАР (Марс)
5,6,15,16,25,26...	Грунт	Жовтий	БЯМБА (Сатурн)
7,8,17,18,27,28.	Залізо	Білий	ЦОЛМОН (Венера)
9,10,19,20,29,30...	Вода	Чорний	ЛХАГВА (Меркурій)

   Назви років 12-річного циклу: Хулгана (щур), Морь (кінь), Біч (мавпа), Тахіа (півень), Нохой (собака), Барс (тигр), Ухер (бик), Луу (дракон), Туулай (заєць) ), Могой (змія), Гахай (кабан), Хонь (коза).
   Монгольський календар, крім понять "пора року", "місяць", "тиждень", включав ще деякі додаткові одиниці виміру часу, що також називалися "сезонами"; їх у році налічувалося 36, а іноді називають навіть 72. Ці сезони позначали час перекочувань, який визначався ритмом кочового способу життя, необхідністю змінювати пасовища та стоянки. Межі між цими періодами могли бути розраховані і за математично-астрологічною таблицею, проте зазвичай їх встановлювали "на око", виходячи з багатовікового досвіду та погодних умов цього року. Новий рік у Монголії відзначався в перший весняний молодик.
   У Монголії є багато книжок з астрології, але вони написані тибетською, т.я. старі монгольські астрологи писали свої твори цією мовою, і досі в храмах Монголії читають сутри тибетською. Є й монголомовні джерела. Це книги, написані у XVIII столітті, приблизно в 1740-і рр.: "Солюціум байриг пічіг" (книга координат, 38 томів) і дуже цікава 7-томна книга, де викладено основи астрології та дано всілякі прогнози, заборони, що можна робити і чого не можна в такий то час. Ці книжки містять різні малюнки, таблиці, геометрію, по яким даються передбачення. Вже в наш час було зібрано 366 тибетських книг і зроблена їх бібліографічна анотація монгольською мовою.
   Теоретичною основою розвитку астрології як у Тибеті, так і в Монголії став буддійський твір "Калачакра-тантра раджа". Спираючись на положення цієї праці, астрологи вивчали рух і розташування планет септенеру, стежили за кометами, туманностями і пророкували день і годину затемнення Сонця та Місяця. Крім того, астрономи давнини обчислювали за зірками календар, встановлювали терміни сезонних сільськогосподарських робіт, писали роботи з математики. У Монголії про зв'язок космології з рухом зірок писав астролог Лувсанданзанжанцан (1639 - 1704), відомий як "Святий лама". Цей астролог став автором першої монгольської праці з астрології (тибетською мовою). У 1687 він написав "Головну сутру космології. Світло відкидаюче та приймаюче" (посібник з астрології). В Ургінському монастирі було надруковано два томи його праць з медицини, філософії, астрології, етики. А через шістдесят років після цього історик, філософ та астролог Сумбе хамбо Ішбалжир (1704 - 1788) став родоначальником власне монгольської школи астрології, пристосувавши поширені в Тибеті астрологічні принципи до природно-географічних умов Монголії. Провідним представником цієї школи є Цахар гевш Лувсанчултем (1740 - 1810).
   У 1789 в Урзі (Улан-Батор) була створена школа астрологів, яка готувала і професійних віщунів. В багатьох монастирях існували храми астрології. Головними теоретичними працями вважалися "Калачакра-тантра раджа" та її коментар - "Чисте місячне світло", що пояснював сенс вчення. Серед професіоналів у цій галузі влаштовувалися традиційні диспути. Лами-астрологи, що відзначилися своїми пізнаннями, отримували титул "зійремба", тобто "вчений ступінь астролога". У XVIII – XIX ст. з монастирських астрологічних шкіл в Урзі випустили 300-400 учнів-астрологів, вони роз'їжджалися по аймакам, де організовували свої школи.
   Тибето-монгольські астрологи написали цілу низку праць, у яких розроблялися математичні методи вивчення руху зірок і планет. Вони складали календарні цикли сільськогосподарських робіт, давали поради щодо різних життєвих ситуацій. У вступній астрологічній частині до календаря автори поміщали короткі відомості про себе, про дату написання книги, висвітлювали основні події релігійного та світського життя, а також історію монастиря. Потім докладно описували становище Місяця, Сонця та п'яти планет цього року, вказуючи дати затемнень, давали прогноз погоди на рік уперед, визначали, врожайним буде рік чи ні, скільки буде опадів, передбачали події.
   Після революції почалися гоніння на астрологію: лам розстрілювали, книги спалювали, тому останні 50-60 років астрології як такої в Монголії не було. Але в 1990-х роках почали відбуватися зміни, почали активно відроджуватися старі традиції Монголії, зокрема і астрологія, були створені дві астрологічні організації.
   У 1993 було організовано Астрологічну спілку. На чолі союзу стоїть настоятель монастиря лама Пуруг-Шинуул, його заступники - співробітники астрономічної обсерваторії. У спілці перебуває кілька тисяч осіб, але це в основному любителі та ті, що цікавляться астрологією. Спілка організовує короткочасні курси та школи (3-4-тижневі). Спілкою видаються журнал "Монгол зурхайн" та астрологічні брошури.
   У тому ж 1993 в Улан-Баторі відбулася всесвітня асамблея монголів, на якій обговорювалися проблеми відродження національної культури Монголії, в т.ч. астрології. У рамках цієї асамблеї було створено другу астрологічну організацію - Міжнародну спілку монгольської астрології. Туди входять представники Внутрішньої Монголії, Тайваню та інших регіонів. Цій спілці доручено розробити проект розвитку астрології.
   Монгольська астрологія базується на поєднанні методик індійської та китайської астрології. З Індії прийшла система знаків Зодіаку та 28 місячних стоянок – накшатр. Монгольські назви накшатр є спотвореними санскритськими назвами. З Китаю монгольські астрологи запозичували систему 12 циклічних знаків та співвідношення 5 планет із п'ятьма стихіями китайської натурфілософії; при цьому, як і в Китаї, планети називаються за стихіями, якими вони керують (Марс - "Вогонь", Меркурій - "Вода", Юпітер - "Дерево", Венера - "Золото (Метал)", Сатурн - "Земля (Грунт)" ). Синкретичний характер монгольської астрології підтверджується тим фактом, що в ній використовується і система співвіднесення планет з чотирма стихіями індійської натурфілософії: Сонце і Марс - Вогонь, Венера і Сатурн - Земля, Місяць і Меркурій - Вода, Висхідний Вузол Місяця і Юпітер - Повітря. Як і в інших країнах стародавнього та середньовічного Сходу, у Монголії астрологія, астрономія та календарні обчислення вважалися нерозривно пов'язаними та вивчалися як єдина дисципліна.

Література

Д.Куталев Новая астрологическая энциклопедия

Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Годовой цикл

Скородумова Л. Тайны монгольской астрологии.// Наука и религия. - 1994. - №12

Manual of Mongolian Astrology and Divination

Скрынникова Г.Д. Скандальность правителя в представлениях монголов XIII в. // Народы Азии и Африки. - 1989. - №1

Нинжбадгар С. Монгольская астрология у иркутских астрологов.// Астрологический вестник. - 1994. - №5

Сайт

https://cyberleninka.ru/article/n/ob-istorii-vozniknoveniya-astrologicheskih-znaniy-u-mongolskih-narodov/viewer